ПІШОХІДНІ, АВТОБУСНІ ТА ВЕЛОСИПЕДНІ ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ

«Вірменка» і рух гіпі

Існування цієї легендарної кав’ярні у Львові тісно пов’язують з рухом людей, які усім своїм єством протестували проти звичайного, буденного, сірого способу буття – «жити як люди». Вони сповідували мир, любов і свободу. Саме ця філософія, в умовах панування державного тоталітаризму, так приваблювала молодь на початку вісімдесятих у «Вірменку», яка тоді називалася «Кофейня».

«Ця кав’ярня мала дві виразні переваги: тут не продавали алкоголю і сюди не заходили любителі розігріву, а також звідси можна було вийти з кавою надвір і там стояти, скільки завгодно. Приміщення було трохи меншим, барна стійка довшою, ніші в торцевій стіні з’явилися потім, – згадує львівський гіпі Іван Банах (Нестор) у альманасі «Хіппі у Львові». – Інтер’єр витворювали «панелі» світлобарнястих тонів, два вікна запнуті зсередини плетеними макраме з мішковини, ніби панно, стилізовані під український орнамент – робота майстрів Інституту прикладного мистецтва».

За його словами, такі ж самі, тільки менші, звисали з люстр, що створювало атмосферу затишку і напівтемряви. У «Вірменці» було сім круглих столиків – загалом тут могло поміститися тридцять осіб. Тільки-но відкрилося кафе на Вірменській, як тут почали гуртуватися студенти Поліграфу, Інституту прикладного мистецтва, художнього училища – адже їхні майстерні містилися неподалік.

Згадує про ті часи і відомий львівський гіпі Алік Олісевич: «У кав’ярні сиділа зазвичай «своя» публіка. У вересні сімдесят дев’ятого ми зайшли сюди зі студентами у перерві між парами, розмовляючи про рок’н’ролл. Тут чекали мої друзі. Під вечір збиралося багато народу, дівчата сиділи у нас на колінах. Дехто грав на гітарі – музики тоді не крутили, хіба що офіціантка Лариса, котра мешкала поруч, приносила магнітофон «Океан».

Зазвичай місця в середині «Вірменки» для всіх не вистачало. Тому приносили додаткові стільці, або просто сідали на підлогу, викладену дошками. У кращі часи вся територія «Вірменки» була залюднена – тут засідала богема – художники, музиканти, дисиденти, студенти, гіпі. «Досі пам’ятаю, – гул, тихий сміх, хтось бренькає на гітарі. Але найбільше екзотики було на поверхні. Повсюди – в один і другий бік Вірменської – снували довговолосі, екзотичні типи, дівчата у незвичному та модному одязі і з поворозочками довкола голів Старі мури, подих середньовіччя. На вікнах «Вірменки»масивні ґрати, крізь них можна просунути руку і каву ставити на підвіконня», – згадує гіпі.

За його словами, в окремі щасливі моменти влітку перед смерком під Вірменкою збиралося до сотні людей. Кому не вистачає місця, той задовольняється тротуаром. А це заборонялося у радянські часи, і частенько міліціонери полювали на таких відвідувачів. Тому їх рятували пані Надя та пані Софія – тодішні працівниці “Вірменки”, виводячи через “чорний хід” у дворик.

«Вірменка» – це був такий собі клуб за інтересами, оаза демократизму та свободи. Людям подобалася атмосфера братерства, тут один одному передавали багато цікавих книжок, напівзаборонених, зокрема таких авторів як Солженіцин і Булгаков, самвидав, обмінювалися новинами рок-музики, поезії», – розповідає Алік Олісевич про те, що так вабило сюди молодь.

Хоча багато людей, колишніх завсідників закладу, вже померли, а чимало повиїжджало за кордон, сюди далі продовжують навідуватися люди вільнолюбні і творчі. Приходять сюди згадати молодість і колишні шанувальники руху гіпі чи постійні його наслідувачі. «Часто підходять до мене, вітаються, декого я навіть не впізнаю, бо не бачилися двадцять чи тридцять років. Хтось живе в Канаді, хтось у США чи Австралії, заходять у «Вірменку», щоб згадати ті часи і зустріти когось з давніх знайомих, – зауважує гіпі Алік. – Дуже приємно, бачити споріднених по духу людей. Поринаємо у спогади. Гіпі яким за п’ятдесят чи шістдесят, часто приїжджають з дітьми, внуками. Пригощаємо, за давньою традицією, одне одного кавою».

За його словами, недавно зустрів одну знайому, киянку Лесю, котра живе зараз в Гамбурзі. Вона закінчила Поліграфічний інститут і п’ять років поки була студенткою, заходила у «Вірменку». Знаковим було спіткання з легендарним Анджеєм Поздіним, гіпі-мандрівником, котрий їздить по всьому світу автостопом».

Культова «Вірменка» залишилася брендом і до сьогодні. Тут, як і колись варять каву на гарячому піску і панує жвавий неповторний світ, в якому – п’ють смачну каву справжні люди, іноді дивні з вигляду, цікаві і такі, які доносять певну ідею.