Покараний портрет Рудольфа Страсольдо
Найяскравішим прикладом морального розкладу австрійського чиновництва в Галичині кінця ХVІІІ ст. стала історія, що трапилася з графом Рудольфом Страсольдо, вихідцем з Італії.
Працюючи чиновником в Трієсті молодий граф був незадоволений низькою платнею, а великі потреби в приватному житті швидко поставили графа Рудольфа в скрутне становище. Він обріс боргами, вплутався в кілька сумнівних справ і навіть вдалий з фінансової точки зору шлюб не виправив становища. Тому коли підвернулася можливість перевестися на роботу в новоприєднану провінцію, він без зволікання це зробив.
Спочатку Страсольдо отримав середньої важливості державну посаду в торговому місті Броди, населення якого майже на 90% складалося з євреїв. Особливими адміністративними навичками Рудольф Страсольдо не володів, але вміння порозумітися з людьми допомогли йому стати популярним. У грудні 1773 р., коли місцева польська шляхта присягала на вірністъ Австрійській короні, Страсольдо скористався зручним моментом, аби нагадати про себе у Відні. Він допоміг бродівським євреям продемонструвати їхню відданість австрійській державі. Святкове дійство на честь австрійців було організовано настільки вдало, що про вияв патріотичних почуттів бродівських євреїв написала навіть столична віденська газета.
Після цього здібного організатора перевели до Львова на посаду крайсгауптмана (окружного старости) – керівника міської державної адміністрації.
Нарешті Страсольдо зміг у повній мірі зайнятися реалізацією обох своїх прихованих талантів. А казали про нього, що має подвійне щастя: до жінок і до накопичення боргів. Живучи на широку ногу, постійно влаштовував пишні прийоми, замовляв собі новий дорогий одяг, грав в карти на гроші, хоч це й було заборонено законом. Розорювали його також численні інтрижки з представницями прекрасної половини людства. Щоб поправити фінансову ситуацію, Страсольдо почав позичати гроші, користуючись авторитетом своєї посади. Йому вірили на слово, а особливо охоче кредитували графа євреї, з котрими крайсгауптман підтримував приязні стосунки ще з часів урядування в Бродах.
Ще через якийсь час Страсольдо почав запускати руку до державної кишені. Коли ситуація з боргами стала катастрофічною, граф Рудольф просто зник з міста. Якось гарного літнього ранку 1782 р. граф виїхав з міста начебто по справах. Разом з графом у його кареті була ще якась молода панянка, але нікого це не здивувало, бо всі знали нахили графа. Тривогу підняли тільки тоді, коли граф не повернувся до міста. Як виявилося пізніше, Страсольдо, таємно перетнувши кордон, подався до Волощини, звідки переселився до Стамбулу. Його приятель Джакомо Казанова писав пізніше у своїх мемуарах, що Рудольф добре влаштувався серед турків і навіть прийняв іслам. Вочевидь, ця релігія, що дозволяла одночасно мати кількох дружин, дуже імпонувала життєрадісному італійцеві.
Тим часом у Львові розгорівся скандал. Виявилося, що Страсольдо зник не тільки з молодою панянкою. Разом з ними зникло 17 442 флоринів державних коштів. Разом із приватними векселями сума графського боргу сягнула понад 20 000 флоринів. За такі гроші в той час можна було придбати невеличке село десь під Львовом.
Проте, Рудольф не зник безслідно, він написав з-за кордону листа до галицького губернатора Йосипа Бригідо (1780-1794), в якому мав нахабство виправдовуватися. Страсольдо запевняв, що сам став жертвою людської підлості й злодійства. З його слів виходило, що державні гроші він зберігав у домашньому підвалі, звідки їх хтось і украв під час ремонту будинку. Граф стверджував, що разом із державними зникла також значна сума його приватних заощаджень. Обурюючись непорядністю львів’ян і висловлюючи впевненість у тому, що винних буде знайдено, втікач просив галицького губернатора зв’язатися з його знайомим варшавським банкіром Бланком, якому можна буде переслати відібрані в крадіїв гроші.
Тим часом майно колишнього крайсгауптмана розпродали на аукціоні, виручивши заледве 963 флорини. На цю суму одразу ж висловили претензії численні кредитори графа-втікача. Судовий процес над Страсольдо, який відбувався у Львові за відсутністю обвинуваченого, став справжньою сенсацією. Проблема полягала в тому, як саме провести символічну екзекуцію засудженого до смерті злочинця. Австрійські закони передбачали виконання покарання навіть у тому випадку, коли засуджений злочинець помер.
Порадившись, судді вирішили повісити на міській шибениці великий портрет Страсольдо, тим самим здійснивши передбачену правом символічну страту. Та проти цього рішення негайно виступила дружина засудженого. Посилаючись на закони, графиня заявила, що благородний дворянин має право на смерть через відрубання голови мечем, але аж ніяк не може бути повішеним. Змушений погодитися з наведеними аргументами, суд змінив свій вердикт, але тут уже запротестував міський кат. На думку «майстра справедливості», відрубати голову портрету мечем неможливо, а вирізати зображення ножицями якось не личить. Тоді служителі Феміди вирішили спалити нещасний портрет. Це викликало ще одну скаргу дружини Страсольдо, цим разом скеровану вже просто до Відня. Ображена «сваволею» місцевих властей, пані Страсольдо написала цісареві про безпідставну зміну міри покарання для її чоловіка на більш жорстоку й варварську, вказуючи на те, що палять в Австрії лише фальшивомонетників та єретиків. Дізнавшись про цю історію, Йосип ІІ наказав прибити портрет цвяхом до шибениці.
* Матеріали почерпнуто з чудової книжки “Кримінальний світ старого Львова” (2001) авторства Андрія Козицького та Степана Білостоцького.
