Пам’ятник Тарасу Шевченку
Ця площа кардинально змінила свій вигляд у 1992 році. Саме тут 24 серпня відбулася подія, на яку чекало кілька поколінь львів’ян. Тут було відкрито пам’ятник Т. Шевченку.
Довгим і важким був шлях поета до Львова. Ще сто років тому, за часів Австро-Угорщини, громадськість міста зробила першу спробу спорудити пам’ятник генієві українського народу, але міська влада не дала на це дозволу. В свою чергу радянська влада визнавала Шевченка як геніального поета, але намагалася представляти його тільки як борця за права знедоленої бідноти, замовчуючи роль Шевченка, як духовного лідера української нації.
Але ідею, яка зародилася в народі, неможливо було знищити. В кінці 80-х років XX ст. розпочався новий збір грошей на пам’ятник Кобзарю. Під тиском громадськості уряд УРСР у 1987 році прийняв постанову про встановлення пам’ятника Шевченку у Львові. Міська влада спочатку не погоджувалася на реконструкцію площі і встановлення пам’ятника на центральному проспекті, але пристрасне слово львівського поета Богдана Стельмаха, який закликав приносити квіти на це місце, остаточно утвердило вибір місця для монументу.
Заклик поета було підхоплено. Щодня приходили до обраного місця львів’яни – старі і малі, школярі і студенти, весільні пари і насипали велику гору квітів. Це була своєрідна маніфестація, яку вже неможливо було зігнорувати, адже рішення прийняв сам народ.
В організованому конкурсі переміг проект скульпторів Володимира та Андрія Сухорських. Хоч зібраних грошей бракувало, але на допомогу прийшли українці з діаспори. Василь Іваницький організував збір коштів та виготовлення фігури поета в Аргентині. Відлита скульптура була доставлена кораблем до Гамбурга, а звідти перевезена до Львова.
Пам’ятник був освячений владиками Православної, Греко-католицької, Вірменської та Римо-католицької церков. Урочисте відкриття відбулося у першу річницю незалежності України.
Зліва від фігури поета піднімається вгору так звана «Хвиля українського відродження». Це 12 – метрова стела з фігурними рельєфами, які символічно зображують історію України від часів Київської Русі до початку XX ст. на стороні, що перед нами, та історію України XX ст. – на зворотній стороні. Цю частину пам’ятника відкрили трьома роками пізніше.
Перед собою ви бачите фігури не тільки реальних історичних особистостей, але і героїв творів Тараса Григоровича Шевченка: внизу посередині сліпий кобзар Перебендя і хлопчина поводир перед ним, справа від кобзаря міцно притискає до себе дитину героїня поеми «Катерина», а зліва страшна сцена страти колесуванням козака з поеми «Гайдамаки».
Якщо ви подивитеся вище, зліва є зображені традиційні завойовники України в різні часи: турецький султан з кривою шаблею, польський король в короні з буллою в руках, російський царський офіцер і католицький монах. Справа – захисники українського народу: сцена посвяти в козаки, де молодому воїну передається козацька шабля, а мати благословляє його іконою, вище молода дівчина прощається з козаком, який відправляється на Січ.
Посередині велична фігура на коні з гетьманською булавою в руках належить видатному гетьману України, Петру Сагайдачному, який був родом із Львівщини. Сагайдачний закликає на бій за незалежність України як козаків (зліва), які ведуть запеклий бій з турецькими військами, так і діячів держави, церкви та культури, скульптурні портрети яких охоплюють фігуру Оранти. Серед них ми пізнаємо гетьмана Мазепу з прапором в руках, Богдана Хмельницького з булавою, православного священика, княгиню Ольгу, Ярослава Мудрого, Володимира Великого – хрестителя України, Роксолану та державних діячів та полководців. Справа – фігури філософа Сковороди, з книгою в руках, письменників Шашкевича, Головацького, Котляревського, а за ними цілий ряд культурних діячів українського народу, тих хто зберігав українську мову та примножував досягнення українського мистецтва, літератури, філософської думки.
Дуже символічно те, що над всією цією історичною ходою піднімається фігура Матері Божої Оранти, яка благословляє всіх, хто приходить на цю площу вклонитися генієві українського народу Тарасу Шевченку та замислитися над тим, який важкий шлях пройшла Україна до своєї незалежності. Прозорий німб над її головою, немов виростає з крил янголів з трубами, а про світлу надію у благословенне майбутнє України нагадують чисельні голівки янголів, які дивляться з неба на нас і на всіх, хто зображений на цій хвилі.
Тепер давайте розглянемо зворотну сторону стели. Справа, внизу ви можете побачити жорно, на якому розміщені дати, що стали найтрагічнішими в історії України XX ст. (1918-1922 рр. – спроба створити незалежну Українську державу та Громадянська війна; 1932-1933 – Голодомор; 1941-1945 – Друга світова війна; 1986 – Чорнобильська трагедія).
Страшна тріщина немов відриває великий шмат народу від суцільної хвилі української історії та майбутнього, нагадуючи про трагедію голодомору. Вражають переплетені знівечені голодом тіла померлих та напівживих людей справа. Над ними в скорботі схилилася мати, яка притискає до себе єдину живу дитину, очі якої не по дитячому сумні, а змучене голодом тіло свідчить про страшні муки.
Подивіться вліво вниз, перед вами стовбур, який виростає на коренях, в глибині яких, легко розгледіти обличчя тих, хто загинув за торжество справедливості, тих, хто стояв біля витоків національно-визвольного руху XX ст. Саме їх думки, їх самовідданість стали тими коренями, на яких виросло дерево незалежної держави. Їх діяльність стала тим ґрунтом, на якому укріпився хрест – символ духовності, який творить центр композиції. До 1991 року, року проголошення незалежності Української держави, було пережито поділ України між кількома державами, про який розповідають фігури завойовників, які роздирають символічну карту України справа, руйнацію церков, яку символізують розбитий дзвін та опалені ікони зліва, масові репресії та вислання на Сибір – сім’я з дитиною вище справа, страшну трагедію Чорнобиля, яку символізує величезний Дзвін сполоху.
Вверху зображені діячі культури та церкви, серед яких Михайло Драгоманов, Леся Українка, Іван Франко, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Андрей Шептицький, що чимало доклали зусиль до справи збереження української духовності та мрії про незалежність, незважаючи на всі страшні події в історії України XX ст. Вгорі автори зобразили за ґратами скульптурні портрети українських дисидентів 60-70 рр., таких як Василь Стус, Василь Симоненко та інших, хто обрав важкий шлях в’язнів, але не зрадив мрію про незалежну українську державу.
Дитяча фігура символізує нашу молоду державу, а поруч – дата проголошення незалежності України.
Цей текст є частиною екскурсії “Вулицями середньовічного Львова”, авторства екскурсовода Миколи Хилюка. Замовити проведення цієї екскурсії Ви можете за номером тел. +38 (093) 486-56-07 (Микола).
