Латинський кафедральний собор
Ми з Вами знаходимося у західній частині середньовічного Львова, яка була в Середньовіччі в основному заселена католиками, тому саме в цій частині міста знаходиться головний римо-католицький храм. Костел віддавна був осередком польської культури у Львові. За часів радянського режиму, окрім римо-католиків, сюди на молитву приходило багато греко-католиків, церква яких перебувала під забороною. Зараз вхід до костелу здійснюється через бічні двері. Згідно легенди, рішення про закриття головного входу було виявом протесту проти окупації міста австрійськими військами 1772 року.
Перед Вами Львівський кафедральний собор Успіня Пресвятої Діви Марії – чи не єдина пам’ятка готичного Львова, яка збереглася після пожежі 1527 року. Цей храм будували майже 150 років, починаючи з середини XIV ст. Будівництво великої споруди йшло повільно і з великими перервами. За первісним проектом у собору повинно було бути дві вежі – одну завершили наприкінці XIV ст., інша так і залишилася незакінченою, кажуть, через брак коштів.
У XVI – на початку XVII ст. Латинський собор обростає каплицями. Великі магнати, багаті купці вважали своїм обов’язком збудувати каплицю – усипальницю в соборі або біля нього. У XVIІІ ст. в середині собору каплиць було близько 30. У пізніші роки більшість з них була розібрана.
З тих, що залишилися, найціннішою є каплиця Кампіанів – пам’ятка епохи Ренесансу. Вона прибудована до північної стіни храму і ввійти до неї можна лише з середини. Каплицю будували в кінці XVI – на початку XVIІ ст. для родини львівських патриціїв Кампіанів, члени якої були міськими радниками, лікарями, вченими і бургомістрами. Фасадну стіну каплиці виконав видатний архітектор Павло Римлянин. Пізніші зміни у декор фасаду каплиці вніс скульптор Ян Пфістер. Він виконав три рельєфи на теми «Покладення до гробу», «Воскресіння» та «З’явлення Христа Марії Магдалині». Барельєфи на медальйонах аттику зверху символізують «Вірність» (собака на саркофазі), «Короткочасність людського буття» (птах і ваза) і «Безсмертя душі» (фенікс над похоронною урною).
А свого сучасного вигляду катедра набула після реконструкції, здійсненої у 60-70 роках XVIII ст. Саме тоді з’явилося барокове покриття вежі храму із характерними кам’яними вазонами. Але й інші стилі залишили свій слід в архітектурі цієї споруди.
Біля зовнішньої стіни каплиці Кампіанів знаходиться скульптурна композиція «Гріб Господній» (XVII ст.), яку перенесли зі старого цвинтаря, що колись оточував катедру. По боках арки присіли чотири євангелісти. Вище на постаменті, що вінчає арку, стоїть ангел з хрестом, а з боку – пророки Мойсей та Аарон.
А тепер зайдемо всередину храму.
Ми зараз знаходимося в притворі. Тут є декілька меморіальних дошок: Дідушицьким, Гофмановій, Малковським (засновникам скаутських дружин), польським професорам, що були розстріляні німцями у Львові в липні 1941 р.
На стелі знаходиться розпис «Давид, що грає на арфі».
Хоча інтер’єр храму значно змінився в результаті реставрації 1760-1778 рр., проведеної під керівництвом архітектора Петра Полейовского у стилі Бароко, в інтер’єрі костелу добре збереглися величні готичні арки та склепіння з ребрами – нервюрами.
Як і всі готичні споруди, костел вражає своєю стрімкою висотою. Гірлянди, позолота, ангелики – це нашарування епохи Бароко, що не дуже пасують до готичної конструкції, але роблять готичний інтер’єр Львівського костелу незвичним і навіть унікальним. Кажуть, що Львівська катедра – це підручник з архітектури.
При храмі є 8 каплиць, деякі з них ми оглянемо.
Стіни та склепіння катедри розписані фресками на теми з життя Діви Марії роботи Станіслава Строїнського.
Тут можете присісти і відпочити, а я Вам за той час поясню різницю між Католицькою та Православною церквами.
Спочатку церква, яку заснував Ісус Христос, не називалася католицькою, чи православною. Ці назви виникли пізніше, а своїх сучасних значень набрали після церковного розколу. Але про все по порядку.
Після багатьох років гонінь на християн в Римській імперії, в 313 р. імператорами Костянтином та Ліцинієм був виданий Медіоланський (Міланський) едикт. Цим документом проголошувалася релігійна терпимість на території держави. Відповідно всі релігії зрівнювались у правах. Міланський едикт став важливим кроком на шляху перетворення християнства на державну релігію.
В наступних століттях (325-787 рр.) було скликано 7 Вселенських соборів, тобто зборів переважно єпископату Християнської церкви, на яких обговорювалися важливі питання і виносилися рішення. Ці собори мали важливі наслідки та значення для подальшого розвитку Християнської церкви, бо там прийняли основні християнські доктрини, засудили різноманітні єресі тощо.
Рішення всіх 7 соборів визнаються Католицькою та Православною церквами.
Єресь (давн.-грец ??????? – «вибір, напрямок, думка») – свідоме відхилення від догматів віри, що пропонує інший підхід до релігійного вчення; виділення зі складу церкви нової громади.
Список Вселенських соборів:
1. 325 р. – I Нікейський (прийняття Символу віри, засудження аріанства, визначення часу святкування Великодня).
2. 381 р. – I Константинопольський (повторне засудження аріанства; формулювання православного вчення про Святу Трійцю, доповнення Нікейського Символу віри).
3. 431 р. – Ефеський (засудження несторіанства, заборона змін Нікео-Константинопольського Символу віри).
4. 451 р. – Халкідонський (засудження монофізитства).
5. 553 р. – II Константинопольський (засудження несторіанських творів і, повторно, монофізитства).
6. 680-681 рр. – III Константинопольський (засудження монофелітства).
7. 787 р. – II Нікейський (засудження іконоборства і розділення поклоніння Богу і шанування ікон).
В 395 р. відбувся поділ Римської імперії на Західну (з центром у Римі) та Східну або Візантійську (з центром у Константинополі). Цей поділ імперії став однією з передумов розколу Християнської церкви. Через відсутність централізованої влади у Західній імперії поступово відбувалося посиленню ролі Римських пап (так стали називати себе римські патріархи). У Східній імперії, було зовсім інакше, Константинопольський патріарх підпорядковувався імператору, який був і главою церкви. Тому Східна церква була політично більш залежною від світських властей ніж Західна.
Важливою причиною розколу була боротьба Римського папи та Константинопольського патріарха за владу над усією Християнською церквою.
Такі особливості історичного розвитку і функціонування Західної та Східної церков зумовили відмінності в церковній догматиці, церковній організації, богослужінні. Між церквами виникли й богословські суперечки.
Але процес розгалуження офіційного християнства був тривалим. А розкол 1054 p., що отримав назву «Велика схизма», лише організаційно оформив розбіжності, які століттями накопичувалися між християнськими церквами.
Після цього Римська церква почала називатися Католицькою (від грец. ????????? – загальний, вселенський), а Константинопольська разом з іншими східними церквами (Александрійська, Антиохійська і Єрусалимська) – Православною (від грец. ????????? – буквально «правильне судження», «правильне вчення» або «правильне славлення»).
На відміну від католицизму православ’я не має єдиного церковного центру, що об’єднував би віруючих у масштабі планети.
А зараз хочу Вам розповісти про основні відмінності між Католицькою та Православною церквами.
Почну з того, що і Католицька, і Православна церкви вважають тільки себе «єдиною святою, соборною і апостольською Церквою».
Які ж основні розбіжності в догматиці?
Православ’я не приймає латинське формулювання Нікео-Константинопольського Символу Віри з Філіокве, де мова йде про сходження Духа Святого не тільки від Отця, але і від Сина (Filioque).
Православ’я відкидає догмат про безпомилковість Римського папи і його верховенство над усіма християнами.
У католицизмі, на відміну від православ’я, існує догмат про непорочне зачаття Діви Марії та догматичне уявлення про чистилище.
Які ж основні обрядові відмінності?
В Православній церкві найбільш поширеним є візантійський літургійний обряд, а в Католицькій – латинський. Однак обрядові відмінності, на відміну від догматичних, не носять принципового характеру – є католицькі церкви, які використовують візантійську літургію у богослужінні (наприклад греко-католики), також існують православні громади латинського обряду. Різні обрядові традиції тягнуть за собою різні канонічні практики, наприклад католицькі священики західного обряду дотримуються целібату, тобто не мають права одружуватися (за винятком рідкісних, особливо обумовлених випадків) і зобов’язані перед висвяченням дати обітницю безшлюбності, а католицькі священики східного обряду перед прийняттям священства можуть або вступити в церковний шлюб, або прийняти чернечу обітницю, як і православні священики.
В латинському обряді хрещення частіше здійснюється шляхом окроплення чи обливання, а не занурення у воду, а миропомазання відбувається після досягнення свідомого віку (у візантійському обряді відразу ж після таїнства хрещення).
В східному обряді дітей починають причащати з дитинства, в західному тільки після дня першого причастя (приблизно з 7-8 років). Також у православ’ї вважається, що християни повинні причащатися якомога частіше, з 8-го дня свого життя (дня хрещення, яке, в разі загрози життю немовляти, може вже бути хоч у перший день), та до самого останнього дня (дня тілесної смерті).
У католиків латинського обряду, під час літургії для таїнства Євхаристії, використовується обов’язково прісний хліб (Гостія), що являє собою невеликі пластинки круглої форми та біле вино, яке обов’язково змішується з водою, а у православних та греко-католиків використовується квасний хліб і червоне вино.
Різниця у днях святкування свят. Наприклад, католики святкують Різдво 25 грудня, а православні Грузії, Росії, Сербії, православні і греко-католики України і т.д. – 7 січня.
Ця різниця в 13 днів виникла внаслідок того, що ми досі користуємося старим юліанським календарем для святкування релігійних свят. В той час, як практично увесь світ перейшов на григоріанський календар, введений 4 жовтня 1582 р. Потреба змінити календар з’явилася через те, що точність старого календаря є невисокою: кожні 128 років накопичується зайвий день.
Але поза релігійними святами, ми користуємося тим самим календарем, що і західні країни, наприклад, Новий рік ми теж святкуємо 1 січня.
Серед інших розбіжностей є те, що під час католицького богослужіння використовується органна музика, але в деяких православних церквах вона теж використовується. Під час католицької служби віруючі частіше сидять, але в багатьох православних церквах також можна сидіти під час служби.
Католики хрестяться п’ятьма пальцями, а православні – трьома. Крім того хрестяться католики у відмінному від православних порядку – спочатку ліве плече, потім праве.
Існують різні практики постів.
Нікео-Константинопольський Символ віри (Символ віри) – короткий і точний виклад усіх істин християнської віри. Починається словом: «Вірую …».
Філіокве (лат. Filioque – «і від Сина») – поняття, що було додане Західною церквою до Нікео-Константинопольського Символу віри в догматі Трійці: про сходження Святого Духа не тільки від Бога-Отця, а «і від Сина».
Непорочне зачаття Діви Марії – католицький догмат, згідно з яким Марію з Назарету від миті її зачаття не забруднив перворідний гріх. Хоча вона була зачата св. Йоахимом і св. Анною, але з ласки Божої гріх прабатьків Адама і Єви не проявився в ній.
Чистилище – в католицькій доктрині стан, у якому душі померлих грішників очищаються від неспокутаних за життя гріхів, щоб стати спроможними увійти до раю.
Згідно з ученням Римо-католицької церкви про чистилище, хрещена людина, яка вчинила гріх і отримала прощення або зробила гріх, який «можна простити», але який залишається невідпущеним, як правило, піддається «тимчасовому» покаранню тут або після смерті. Людина, яка померла добрим християнином, проте обтяжена тягарем легких гріхів, що не дозволяють безперешкодно увійти в Царство Боже, зазнає тимчасової стадії очищення і лише потім успадковує Небо.
Целібат – так зване «безшлюб’я» духовенства, відоме у східному і західному християнстві.
Миропомазання – християнське таїнство прийняття дарів Святого Духа (мудрості, розуму, ради, мужності, знання, побожності та страху Божого).
Гостія – євхаристичний хліб у католиків латинського обряду та в Англіканстві. Слово «гостія» походить від латинського «hostia» (жертва). Використовується під час літургії для таїнства Євхаристії. У католицьких храмах вже освячені гостії, які стали Найсвятішими Дарами, зберігаються в дарохранильниці, яка розташовується або за вівтарем, або в бічному боковому вівтарі храму. Гостії випікаються з прісного тіста, що складається виключно з борошна й води.
Літургія (грец. ?????????? – «служіння», «спільна справа») – традиційна назва Служби Божої у Православній та Греко-католицькій церквах, а точніше – богослужіння з приношенням Святих Дарів. Свята Літургія займає в згаданих церквах центральне місце: її основою є святе таїнство Євхаристії.
У церквах латинcького обряду богослужіння називають месою.
Євхаристія (грец. ?????????? – «подяка») чи Святе Причастя – одне з головних християнських Таїнств. Воно є основою Євхаристійної Літургії. Православ’я і католицизм навчають, що Євхаристія – це Тіло і Кров Христові під видами хліба і вина, які Спаситель подав на Тайній Вечері на поживу душ, та що приймаючи Пресвяту Євхаристію, люди приймають дійсне Тіло і Кров Христову, в які перетворилися хліб і вино під час Літургії.
Юліанський календар був розроблений групою александрійських астрономів на чолі з Созігеном і введений Юлієм Цезарем з 1 січня 45 року до н. е.
До 5 (15) жовтня 1582 р. діяв один календар – юліанський. 4 жовтня 1582 р. Папою Римським Григорієм XIII в католицьких країнах був введений замість старого юліанського – григоріанський календар: наступним днем після четверга 4 жовтня стала п’ятниця 15 жовтня.
Юліанський календар зазвичай називають старим стилем, тоді як Григоріанський – новим.
В даний час юліанський календар використовують лише деякі помісні православні церкви: Грузинська, Єрусалимська, Македонська, Російська, Сербська, а також Українські православні церкви та греко-католицька.
Але багато православних церков перейшли на григоріанський календар, як наприклад, Болгарська, Грецька, Румунська.
Піст – дотримання певних обмежень щодо їжі протягом певного періоду часу. Головною відмінністю посту від дієти є його зумовленість релігійними поглядами.
Зараз ми з вами пройдемо вперед та оглянемо головний вівтар.
Як бачимо, у католицькому храмі немає іконостасу та церковної завіси, на відміну від православного. Тому, доступ до вівтаря є відкритий не тільки для священників, а й для прихожан.
Виникнення вівтарної завіси та іконостасу пов’язане з облаштуванням старозавітного Єрусалимського храму, де завіса закривала Святеє Святих. За завісою знаходився Ковчег завіту зі скрижалями 10 заповідей. Розподіл християнського храму на вівтар, наос і притвор повторює планування старозавітного храму.
Іконостас символізує цю завісу. Католики і протестанти вважають, що коли в момент смерті Ісуса в Єрусалимському храмі завіса розірвалася надвоє (Мт. 27:51), то віруючі в Христа перестали бути відділеними від Бога.
Мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину від наосу з’явилися у Візантії в IV-VI ст. Проте в Східній церкві багатоярусна стіна з іконами виникла аж в XIV ст. В Православній церкві вважають, що прихожанам не належить спостерігати за Таїнством Євхаристії, бо це є таємниця Господа Ісуса Христа і священика, який виконує обряд.
Вівтар (лат. altarium) – жертовник.
На православному Сході вівтарем називають східну частину храму, що знаходиться на підвищенні, призначену для священнослужителів і зазвичай відокремлену від середньої частини храму іконостасом. У центрі вівтарної частини храму знаходиться престол у вигляді квадрата, на якому зазвичай знаходиться антимінс, хрест і Євангеліє. Під престолом або в антимінсі знаходиться частина святих мощей – відповідно до давньої християнської традиції здійснювати літургію на гробницях мучеників в катакомбах. У вівтарі зазвичай знаходиться також жертовник або особливий стіл для здійснення проскомидії. У храмі може бути кілька вівтарів і престолів.
За канонами Східної церкви, у вівтар дозволяється входити лише священно- і церковнослужителям і при здійсненні таїнства Хрещення. На практиці робиться виключення для чоловіків, що допомагають у вівтарі; в жіночих монастирях їх замінюють, згідно з канонами, черниці похилого віку. Бувають і інші винятки.
На католицькому Заході вівтарем називається сам престол, на якому здійснюється Євхаристійна Жертва; частина храму, в якій він знаходиться, іменується пресвітерієм.
Часто вівтарем називається також вівтарний образ або вівтарна композиція – живописне зображення або композиція з живописних, скульптурних та архітектурних елементів, розміщена над престолом.
Наос (грец. ????) – центральна частина християнського храму, де під час богослужіння знаходяться прихожани.
Притвор – крите передсіння при передній стіні храму.
Тут ми бачимо – копію прославленого чудами образу Матері Божої Ласкавої. Ікона має цікаву історію. Детальніше про неї я Вам постараюся розказати пізніше, а зараз хочу зауважити, що перед оригіналом цієї ікони 1 квітня 1656 року складав обітниці за оборону Польської держави король Ян II Казимир. Ця подія увійшла до польської історії як «Львівські шлюби Яна Казимира». Монарх просив у Матері Божої заступництва у важкій війні проти шведів, відомій як «Шведський потоп», так як майже вся Річ Посполита була захоплена шведами, обіцяючи натомість полегшення життя простому люду.
Зі шведами в результаті вдалося підписати мир в 1660 році, але чи після цього стало легше жити населенню держави – це сумнівно. А в 1668 році Ян II Казимир взагалі зрікся польського престолу і втік у Францію.
Теперішній рококовий головний вівтар збудовано у 1765-1771 рр. за проектом архітектора Петра Полейовського. Оздоблений мармуровими колонами і чотирма білими скульптурами роботи Матея Полейовського, які зображають Отців Церкви (головних Отців Церкви в католицизмі): Августина, Григорія, Амвросія та Ієроніма.
Отці Церкви – почесний титул, який використовується з кінця IV століття стосовно до групи видатних церковних діячів і письменників минулого, чий авторитет мав особливу вагу в формуванні догматики, складанні канону – списку Священних книг Біблії (відділенню богонатхненних книг від апокрифічних), ієрархічної організації, і богослужіння Церкви.
В католицтві і православ’ї до Отців Церкви відносять одних і тих самих подвижників, але при цьому існує різниця в рівні їх вшанування. Зазвичай на Заході епоху святих отців закінчують на Ісидорі Севільському, а на Сході – на Іоанні Дамаскіні.
Пізніших богословів на Заході називають «вчителями Церкви», а їхнє вчення – схоластикою. У православ’ї цей термін не використовується, тому до Отців Церкви іноді зараховують середньовічних діячів (наприклад, патріарха Фотія, Симеона Нового Богослова, Григорія Паламу) та Нового часу (Паїсія Величковського, Феофана Затворника, Силуана Афонського).
Зверніть увагу на центральний вітраж, що має назву: «Мати Божа Королева Корони Польської» з гербами Русі, Польщі і Литви, виконаний у 1902 р.
Ліворуч від вівтаря знаходиться неоготична ложа, яку називають «королівською». А вище – малий орган. Великий орган, який виконав львівський майстер Роман Духенський у 1839 році донині милує слух своїм чудовим звучанням, щоденно супроводжуючи Служби Божі.
Ліворуч знаходиться вхід до каплиці св. Казимира, а праворуч – св. Йосифа.
Амвон виконаний у 1802 році.
Велике вікно над хорами (верхньою галереєю храму) прикрашає вітраж, що називається «Матір Божа Цариця Ангелів».
Зверніть увагу на мармурову епітафію Катерині Осолінській з Яблоновських, роботи скульптора Гартмана Вітвера, 1805-1806 рр.
Південна нава закінчується вівтарем Преображення Господнього, кінець XVIII ст., проекту Петра Полейовського. У верхній частині – образ «Преображення Господнє», 1775 р. Великі білі скульптури зображують св. Петра і св. Якова. У вівтарі розміщено образ Пресвятого Серця Ісуса Христа.
Преображення Господнє – описане в Євангеліях таємниче преображення, явлення Божественної величі й слави Христа на горі Фавор (Табор). Також християнське свято (в українській народній традиції – Яблучний Спас або Другий Спас), що відзначається на спомин про цю подію 19 серпня.
За Матвієм, Марком та Лукою (Мт.17:1–6, Мк.9:1–8, Лк.9:28–36), одного дня Ісус узяв із собою трьох апостолів: Петра, Якова та Івана, – і привів їх на «високу гору», яку часто ототожнюють з горою Фавор. Там на їхніх очах він «преобразився»: його вбрання стало сліпучо білим, а обличчя засяяло, мов сонце. Біля нього, уособлюючи Закон і пророків, з’явився Мойсей та Ілля. Світла «ясна» хмара огорнула їх, а голос із тієї хмари промовив: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся» (Мт.17:5).
А з протилежної сторони нави є фреска «Жертвування Ісуса Христа в храмі». Ця сцена з Нового Завіту більш відома нам як Стрітення Господнє.
Стрітення Господнє – 15 лютого (2 лютого – за григоріанським календарем). Відзначають його в пам’ять про те, як Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження (згідно з Законом Мойсея, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, кожне перше немовля чоловічої статі мало бути посвячене Богові, і його треба було принести до храму на 40-й день після народження).
Коли Марія і Йосиф принесли Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником, але він таки не повірив у можливість народження Спасителя від Діви Марії. «І від Духа Святого йому було звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього» (Лк.2:26). Те й здійснилося – Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!» (Лк.2:29–32)
Стрітення відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа.
А зараз оглянемо каплицю Розіп’ятого Христа (інша назва Яблоновських), що була побудована у 1769–1771 рр. на місці колишньої каплиці Радників. Оздоблена на зразок протилежної каплиці Пресвятих Дарів. У вівтарі знаходиться велике Розп’яття, привезене з Кракова у 1473 р. Оточують скульптуру Ісуса Христа ангелики у стилі Рококо. Сам вівтар виготовлений у 1775 р.
В цій каплиці знаходиться вхід до крипти, де поховані церковні достойники.
За вівтарем вітражі «Видіння св. Геновефи» та «Видіння св. Антонія», виконані у 1880 р. Ліхтар – фреска «Око Божого Провидіння». Склепіння – фрески «Поклоніння Агнцеві», «Мойсей та мідний змій в пустелі» та «Ангели поклоняються Богу Отцю».
Крипта – підземне приміщення під храмом для почесних поховань.
Зверніть увагу на сповідальницю – місце для сповіді в католицькому храмі. Тут той, хто кається схиляє коліна на низькій лавці збоку від священика, який сидить за перегородкою з гратчастим віконцем. Таке поєднання публічності та конфіденційності, що вважається бажаним, у Православній церкві досягається за рахунок того, що той, хто сповідається і сповідник встають перед аналоєм з Євангелієм та Розп’яттям на очах у решти прихожан, проте на деякій відстані від них.
Аналой – високий чотирикутний, із похилим верхом, вкритий тканиною столик, що використовується під час богослужінь у Православній та Греко-католицькій церквах. Використовується як підставка для читання стоячи, на зразок кафедри (буває складаним).
Аналой стоїть навпроти вівтаря перед іконостасом; на нього кладеться ікона, що відповідає тому чи іншому святу, або присвяті храму чи храмової прибудови.
При здійсненні таїнства миропомазання на аналої лежить ікона, або Євангеліє.
Важливим є використання аналою під час сповіді. Тоді аналой покривається ризою, і на нього кладеться хрест і Євангеліє.
Перед нами каплиця Ченстоховської Божої Матері. Вівтар в стилі Рококо, виконаний 1775 р. Яном Оброцьким, містить скульптури св. Йоахима і св. Анни – батьків Діви Марії.
У верхній частині вівтаря є образ «Батьки Божої Матері моляться у храмі». В середній частині – образ XVII ст. «Матір Божа Непорочного Зачаття».
В центральній частині вівтаря знаходиться образ Матері Божої Ченстоховської. Це копія найбільш шанованої серед поляків ікони. Через темний відтінок обличчя Богородиці, цей образ також відомий як «Чорна Мадонна». Оригінал ікони зберігається в монастирі паулінів – Ясна Гора, розташованому в польському місті Ченстохова, що є найбільшим паломницьким центром в Польщі.
До сьогодні два рублених шрами на щоці образу Марії надають Її виразові ще трагічнішого відтінку.
Ченстоховська ікона Божої Матері (також відома як Белзька) – чудотворна ікона Богородиці, за переказами, була намальована євангелістом Лукою в Єрусалимі.
Раніше ікона зберігалася в українському місті Белз, куди її згідно з християнською традицією, привіз з Константинополя князь Лев Данилович. Після приєднання частини західноукраїнських земель до Польського королівства, в 1372 князівство Белзьке, перейшло у володіння князя Владислава Опольського, який став намісником цих земель.
Легенда повідомляє, що десь в той самий час на Белз напали татари і взяли місто в облогу. Князь Владислав Опольський наказав винести ікону і поставити на фортечні мури. Стріла випущена кимсь із татар влучила в ікону. Після цього на військо татар впав туман, це викликало великий переляк, і вони в паніці побігли від міста.
Розповідається, що в 1382 році князь Владислав забажав перевезти чудотворну ікону до своїх родинних маєтків у місті Ополе, але по дорозі зупинившись в Ченстохові, не зміг звідти поїхати далі, бо коні не хотіли рушити з місця. Вважаючи, що це Божий знак князь передав ікону до місцевого монастиря ордену Паулінів, який розміщується на Ясній Горі. З того часу ікона отримала свою сучасну назву.
14 квітня 1430 року на цей монастир було вчинено розбійницький напад, в результаті якого, крім всього іншого, була пошкоджена ікона Чорної Мадонни. Про ці події згадував польський історик Ян Длугош. Не виключено, що ці два шрами від шаблевих ударів на лику Богородиці могли з’явитися саме тоді.
Є й інша версія про ці два паралельні шрами на лиці Богородиці. Такі сліди залишає «священна» шабля мусульман «Зульфакар», яка має роздвоєний клинок. Цілком імовірно, що під час нападу на Белз хтось із монголо-татар завдав удару по іконі такою шаблею. Адже в 1241 році Белз дощенту спалили східні завойовники-ординці. Замок зруйнували, більшість жителів перебили, або забрали в полон.
В Католицькій церкві існує обряд коронації ікони, що є символічним виявом шани до представленої на ній постаті. Зазвичай стосується Богородиці.
Цікава також історія про те, як саме до Львова потрапила копія цієї ікони.
Ось уривок з народного часопису «Хата» (число 5 з 1870 р.): «У січні того року прибула до Львова бідна вдова Франциска Вітковська з Ченстохови і звернулася до одного з кафедральних священників, розповідаючи йому, що на початку зими (1869) вона уві сні бачила Пресвяту Діву й отримала від Неї наказ: «щоб замовила у художника такий самий Її образ, як у Ченстохові і пожертвувала його до костелу, який знаходиться у найпершому та найбільшому місті за Краковом у тій стороні, де минулого літа була повінь». Спочатку (вона казала) я не знала, де знаходиться те місто і той костел.
Пізніше мені пояснили, що у Галичині минулого літа була повінь, і що там найголовнішим містом є Львів, а в ньому найголовнішим костелом є Латинська катедра. Тоді я наказала художникові, щоб образ, який вже майже був закінчений, він відіслав до Львова, до кафедрального костелу. Прошу прийняти цей образ до місцевого костелу й помістити у вівтарі, щоб Пресвята Діва Ченстоховська і тут отримувала від віруючого люду належну пошану».
Над вівтарем – вітраж «Мати Божа в оточенні ангелів».
Склепіння прикрашає фреска «Св. Симеон і св. Анна вшановують Таблиці Заповіту».
Перед нами каплиця Христа Милосердного, інші назви – Матері Божої Неустанної Помочі або Мілевських.
В центрі вівтаря розташована скульптура св. Йосифа з Дитям. Вище – ікона Матері Божої Неустанної Помочі. Тут ми бачимо дві шафки, в яких зберігаються воти.
Вота – символічний предмет (переважно дорогоцінний), що вішається поруч з вівтарем, іконою, чи скульптурою з благальним або вдячним наміром, наприклад, як подяка Богові за оздоровлення.
На фоні вікна, з вітражем «Затемнення сонця на Голгофі», з двох боків від хреста знаходяться мармурові скульптури Матері Божої та Івана Євангеліста.
На східній стіні знаходиться барельєф з білого мармуру «В’їзд Ісуса Христа до Єрусалиму», вище – розпис «Зцілення сліпого». На західній – «Ісус Христос падає під хрестом», а вище – розпис «Воскрешення сина вдови з Наїну».
Ліворуч і праворуч знаходяться епітафії родини Мілевських.
Поруч зліва – меморіальна таблиця, що присвячена жертвам Катині. В стіні знаходиться вмурована капсула із землею з катинських могил.
Катинський розстріл – це масові страти польських громадян (в основному полонених офіцерів польської армії), здійснені навесні 1940 року співробітниками НКВС СРСР. Як свідчать опубліковані в 1992 році документи, розстріли проводилися за рішенням трійки НКВС СРСР відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП (б) від 5 березня 1940 року. Згідно з оприлюдненими архівними документами, всього було розстріляно 21 857 польських полонених.
Вперше про знаходження масових поховань в Катинському лісі заявили в 1943 році представники Третього рейху, окупувавши ці території в ході наступу на СРСР. Скликана Німеччиною міжнародна комісія провела експертизу і зробила висновок, що розстріли здійснені НКВС навесні 1940 року. У свою чергу, Радянський Союз заперечував свою причетність до цього злочину.
Згодом в СРСР була скликана своя комісія, результатом роботи якої став звіт, згідно з яким розстріли поляків проводилися в 1941 році німецькими окупаційними військами. Цей звіт ліг в основу радянської версії подій. Проте, це чи не єдиний, так званий, «німецький злочин», відносно якого радянська сторона вважала за краще промовчати.
А після закінчення Другої світової війни, щоб затьмарити злочин комуністичного режиму в Катині, було вирішено створити культ села Хатинь. Це білоруське село було повністю знищене німцями під час війни. Але таких сіл лише на Україні налічувалося кілька сотень. Однак більшовицька пропаганда обрала саме Хатинь, а чому? Тому, що назва Хатинь співзвучна з – Катинь. На місці Хатині був побудований меморіальний комплекс. На це були кинуті величезні кошти. Район знищеного села був оголошений державним заповідником.
Але якби польських офіцерів у Катині розстріляли німці, то навіщо радянському керівництву треба було відволікати увагу народу від Катині, надаючи великого розголосу натомість іншій трагедії в Хатині?
На совісті у нацистів і так багато своїх злочинів, тому не потрібно їм приписувати ще й чужі.
Тема Катинського розстрілу тривалий час ускладнювала польсько-російські відносини і продовжує залишатися актуальною в даний час.
Проте в 1990 році радянською стороною було офіційно визнано відповідальність за розстріли поляків НКВС СРСР. А 26 листопада 2010 Держдума Росії, прийняла заяву «Про Катинську трагедію та її жертви», в якій визнала масовий розстріл польських громадян у Катині злочином сталінського режиму. Але до сих пір багато російських публіцистів підтримують версію про те, що це німці винуваті за ті злочини.
Тепер оглянемо найціннішу з мистецького погляду каплицю. Вона побудована у XVI-XVIII ст. в ренесансному стилі для родини львівських патриціїв Кампіанів, від прізвища яких і отримала свою назву. Інша назва каплиці – «Бичованого Христа».
Стіни вкриті барельєфами з мармуру та алебастру, з погруддями членів родини Кампіанів та спорідненої з ними родини Острогурських. Значна частина скульптур та барельєфів виконана відомими майстрами Павлом Римлянином, Яном Пфістером та Генриком Горстом. У вівтарі є ікона XVII ст. фламандської школи «Христос Бичований». У бокових нішах вівтаря знаходяться фігури Апостолів Петра і Павла зроблені з червоного мармуру. Петро традиційно зображений з ключем, а Павло – з мечем.
На бокових стінах каплиці розміщені надгробки, а над ними в барельєфах є нетрадиційні зображення євангелістів, де вони представлені як вчені мислителі в оточенні книг. Вважають, що таким чином замовники будівництва каплиці хотіли підкреслити свою освіченість.
Склепіння прикрашає фреска «Христос перед Пилатом».
Каплиця Матері Божої або св. Антонія збудована в третій чверті XVIII ст. Рококовий вівтар, виготовлений 1775 р. Яном Оброцьким, має дві скульптури святих лицарів. У вівтарі є образ св. Антонія (внизу), ікона Матері Божої з Дитятком в срібних позолочених ризах яка заслоняється образом «Св. Яна з Дуклі разом з покровителями Польщі св. Войцехом, св. Станіславом, св. Флоріаном, св. Михайлом та св. Станіславом Косткою» (в центрі) та ікона св. Максиміліана Кольбе зображеного в одязі в’язня концентраційного табору (вверху).
Максиміліан Кольбе – польський священик-францисканець, що загинув в Освенцімі, добровільно пішовши на голодну смерть, щоб врятувати життя батька декількох дітей.
У липні 1941 року з блоку №14, в якому жив отець Максиміліан, зник ув’язнений. Утікача знайти не вдалося (пізніше з’ясувалося, що він потонув у вигрібній ямі). Тоді заступник коменданта табору оберштурмфюрер СС Карл Фріцше вирішив відібрати 10 осіб, яким було призначено померти голодною смертю в блоці №13, аби навести жах на весь табір, щоб більше ніхто не намагався втекти. Всіх вишикували, залишили без вечері (її у них на очах вилили в канаву), а весь наступний день люди знову провели в строю під палючим сонцем. Увечері прийшов Фріцше і став відбирати 10 смертників. Один з відібраних людей, польський сержант Францішек Гайовнічек, заплакав і сказав: «Невже я більше не побачу дружини і дітей? Що ж тепер з ними буде?» І тоді Кольбе вийшов з ряду і запропонував Фріцше своє життя в обмін на життя Гайовнічка. Фріцше прийняв його жертву.
Сидячи в смердючій камері й помираючи від голоду та зневоднення, о. Максиміліан продовжував підтримувати товаришів по нещастю. Вони проводили час в піснях і молитвах. Через три тижні Кольбе і троє інших смертників були ще живі. 14 серпня 1941 кат Освенціма Бок отримав наказ негайно покінчити з в’язнями. Кольбе і його трьом товаришам була зроблена ін’єкція фенолу. Наступного дня тіло Максиміліана Кольбе піддали кремації, а попіл розвіяли за вітром.
На правій стіні каплиці є ікона «Мучеництво св. Йосафата Кунцевича» – першого греко-католицького святого.
В каплиці Найсвятіших Дарів (Найсвятішого Сакраменту) розташований дерев’яний позолочений вівтар, виконаний в стилі Рококо та оздоблений фігурами св. Петра і первосвященика Аарона (ліворуч), а також св. Павла та царя Давида (праворуч). У вівтарі знаходиться копія відомої картини Петера Рубенса «Зняття з хреста».
Верхній вітраж, з початку XX ст., зображує чашу з гостією.
В овальному куполі з ліхтарем є фреска «Поклоніння ангелів і святих Найсвятішим Дарам та Воскреслому Христу».
В цій каплиці зберігаються Найсвятіші Дари, що ритуально приготовані священиком на літургії і які використовуються для причащання віруючих.
Північна нава закінчується вівтарем Святої Трійці, кінець XVIII ст. У центрі знаходиться образ «Свята Трійця», оздоблений золотим окладом. Великі білі скульптури зображують св. Миколая і св. Афанасія. У вівтарі розміщено дві ікони «Господнє Милосердя» та «Богородиця з Дитятком».
А з протилежної сторони нави є фреска «12-річний Ісус навчає в храмі».
Зараз вийдемо з храму і продовжимо нашу екскурсію.
На фасаді зліва від центрального входу до катедри у 1910 р. було встановлено меморіальну дошку на честь 500-річчя Грюнвальдської битви у якій зазнав поразки Тевтонський орден від польсько-русино-литовських військ. Під час нацистської окупації міста дошку було знищено. Зараз на цьому місці знаходиться таблиця, встановлена тут на пам’ять про відвідини Латинської катедри Папою римським Іваном Павлом II під час його візиту в Україну в червні 2001 року.
На другому поверсі будинку, що навпроти кафедрального костелу розміщені погруддя видатних польських літераторів, серед яких можна розгледіти Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Зигмунта Красінського, Юзефа Ігнація Крашевського тощо.
Поруч знаходиться кав’ярня «Світ кави». Тут варять напевно найсмачнішу у Львові каву, і це не тільки я так вважаю. «Світ кави» – багаторазовий переможець у номінації «Найкраща кав’ярня року».
Цей текст є частиною екскурсії “Вулицями середньовічного Львова”, авторства екскурсовода Миколи Хилюка. Замовити проведення цієї екскурсії Ви можете за номером тел. +38 (093) 486-56-07 (Микола).
