Костел єзуїтів

Перед нами – колишній костел монахів єзуїтів, перший храм в стилі Бароко у Львові.

Єзуїти прибули до Львова у 1584 році, спочатку вони побудували скромний дерев’яний храм.

У 1608 році єзуїти відкрили свій навчальний заклад – колегію. Власне з північного боку до костелу прилягає споруда колишньої єзуїтської колегії, перебудована у пізніші часи.

У 1610 році почалось спорудження грандіозного храму свв. Петра і Павла. У 1630 році будівництво костелу було в основному завершено.

Взірцем для львівського костелу було обрано римський храм Іль Джезу. Архітектурне планування Іль Джезу розповсюджувалося по всій Європі XVII ст. Проте на відміну від італійського, львівський храм не має купольного завершення центральної нави.

Костел може вмістити 3500 чоловік внизу і 1500 на галереях.

Невідомо точно, хто був автором проекту. Достовірно лише те, що спочатку роботами керували монахи Ламхіус і Рагоніус, а потім – Джакомо Бріано, котрий збудував декілька єзуїтських костелів у Польщі та Німеччині.

Подивіться вгору, будь-ласка. На фронтоні зображено символ єзуїтського ордену – «Агнець Божий». У нішах розділеного на два яруси масивним карнизом фасаду знаходиться 8 скульптур.

У верхньому ярусі зображена сцена «Благовіщення» – ліворуч Матір Божа, праворуч Архангел Гавриїл. Нижче знаходяться фігури св. Станіслава Щепанівського (праворуч) та св. Войцеха (ліворуч).

Фігури двох нижніх ярусів встановлені 1896 р. Стосовно них у сучасній літературі є суперечлива інформація. Поширеною є версія, згідно з якою на фасаді встановлені фігури святих апостолів Петра і Павла. Святого з маленьким Ісусом на руках називають святим Антонієм.

Згідно із іншим твердженням, у нижній частині фасаду костелу зображені святі – представники ордену єзуїтів. На цю думку може навести інформація, взята з офіційного сайту єзуїтів Польщі. Там детально описуються святі цього ордену, зокрема їхня атрибутика. На підставі цих описів можна дійти висновків, що у нижньому ярусі стоять св. Андрій Боболя (ліворуч) та св. Станіслав Костка з Ісусом на руках (праворуч), над ними розташовані св. Ігнатій Лойола (ліворуч) та св. Франциск Ксаверій (праворуч).

Двері центрального входу прикрашає напис «IHS» (Iesum Habemus Socium), який розшифровується, як «Товариство Ісуса». Таку абревіатуру використовують не тільки єзуїти, її можна зустріти на багатьох храмах, як всередині, так і зовні. І тлумачиться це скорочення теж по різному.

Христограма «IHS» – це перші три літери «IH?OY?», які вимовляються грецькою мовою як «Ісус». У пізніші часи її тлумачили як скорочення від «Iesus Homini Salvator» («Ісус, Спаситель Людства») або «Iesum Habemus Socium» («Маємо Ісуса Компаньйоном»).

Ще на початку свого перебування у нашому місті єзуїти активно займалися просвітницькою діяльністю, згідно з основними приписами статуту ордену. Намагаючись посилити вплив Католицької церкви серед молоді, орден надавав навчання безкоштовно, і право здобувати освіту мав будь-який християнин. Під одним дахом навчались поляки, українці, вірмени та інші.

Щодо споруди колишньої єзуїтської колегії (тогочасного вищого навчального закладу), то цей триповерховий будинок не зберігся у первісному вигляді, а був перебудований у 1723 році. Найцікавіший його архітектурний елемент – старий барочний портал. Одним з учнів цієї колегії був майбутній гетьман України – Богдан Хмельницький.

З цим будинком пов’язана одна з легенд про Хмельницького. Ніби одного вечора студенти колегії вийшли на цю площу. Раптом здійнявся сильний вітер, закрутився вихором смерч, перелякані люди почали ховатися хто куди. Не втік лише Богдан – він завжди був надзвичайно сміливим. Смерч підняв його трохи над землею, але переляканим студентам здавалося, що він піднісся до небес. У цьому «польоті» вони вбачали знамення його майбутньої величі.

Зараз зайдемо всередину святині і оглянемо її інтер’єр.

Цей храм нещодавно став діючим після приблизно 65-річної перерви. Тепер він належить Українській греко-католицькій церкві і називається Храм Святих Верховних Апостолів Петра і Павла. До недавнього часу тут було книгосховище.

Через те, що храм знаходився поруч з міськими мурами, він був спроектований вівтарем на захід – нетрадиційно для християнських церков. Переважно храми будуються вівтарем на схід – у бік світла, де сходить сонце, бо Господь Ісус Христос є для нас вічним Божественним Світлом.

Костел є одним з найвищих храмів Львова, його висота складає 26 м.

Бічні нави мають галереї на другому поверсі. В галереї над входом до храму розміщується орган, котрий зараз нажаль не працює. У ХІХ ст. він був спеціально пристосований щоб супроводжувати Служби Божі для військових. Тут були спеціальні регістри, що імітували військові труби – литаври.

Інтер’єр був розписаний в 1739-1743 роках, а в 1919 році розписи були оновлені (згідно з датою на центральній фресці). Автори – Франциск та Себастьян Екштайни, ченці-єзуїти з міста Брно.

Розписи склепінь головної нави включають сцени: «Святий Павло – апостол народів» (у пресвітерії); «Проповідь св. Петра»; «Ісус передає ключі апостолу Петрові»; «Св. Петро серед калік», а також «Апофеоз св. Ігнатія Лойоли» (центральна частина нави).

У склепіннях бічних нав зображені такі сцени: «Цариця Савська у возі з левом» (у притворі) та композиції з історії Львова. В одній з найвідоміших композицій «Облога Львова турками у 1672 році» зображено турецького воїна на тлі міської панорами, а разом з тим, поява у небі свв. Ігнатія Лойоли та Станіслава Костки – рятівників міста.

Головний вівтар був виготовлений в 1744-1747 роках (мармур, стюкко, дерево, різьба, золочення). Оздоблений чотирма колонами, між якими стоять фігури, виконані зі стюкко, чотирьох єзуїтських святих – Станіслава Костки, Ігнатія Лойоли, Франциска Ксаверія та Алоїза Ґонзаґи.

В центрі розміщене велике полотно «Розп’яття з пристоячими» (1839 р.). У фронтоні зображене «Всевидюче Око».

Ліворуч від головного вівтаря знаходиться, відгороджена кутими ґратами, каплиця Матері Божої.

Поряд розташований амвон, тобто місце для виголошення проповідей, який виконаний з дерева на початку ХХ ст. Амвон оздоблюють постаті апостолів Петра і Павла. Петро традиційно зображений з ключем («… ключі тобі дам від Царства Небесного…» (Мт. 16:19)), а Павло – з мечем («… зодягніться в повну Божу зброю… а найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого, візьміть і шолома спасіння і меча духовного, який є Слово Боже…» (Ефесянам 6:11,16,17)).

Зараз оглянемо південну наву костелу, а пізніше перейдемо до північної.

Відразу поруч з амвоном знаходиться вівтар св. Франциска Ксаверія. Вище на полотні на повний зріст зображений сам святий, що проповідує християнську віру.

Римо-католицька церква вважає його найуспішнішим місіонером в історії християнства, який навернув більше людей на віру Христову, ніж будь-хто з часів апостола Павла.

Франциск Ксаверій присвятив значну частину свого життя місії у віддалених азіатських країнах. Він відомий тим, що вперше приніс християнство до Японії.

Як бачите на стінах храму є багато епітафій. Вони присвячені, або знатним львівським родам, або відомим львів’янам. Серед інших є епітафії Дідушицьким, Яблоновським, Вибрановським.

На епітафіях часто можна зустріти абревіатуру DOM (Dom?no Omnipotenti Max?mo), що розшифровується так: «Богу Всемогутньому Найвищому».

Також на стінах храму по периметру розміщені скульптурні композиції, які символізують Хресну дорогу, тобто шлях Ісуса Христа на Голгофу.

В католицьких храмах – це, традиційно 14 образів або скульптурних композицій, що відповідають 14-ти стаціям (зупинкам) Хресного шляху.

Зазвичай богослужіння Хресної дороги проводяться під час Великого посту, що передує Великодню. А люди, що знаходяться в храмі під час такої Служби Божої, здійснюють Хресний хід обходячи всі стації.

До Вашої уваги наступний вівтар з образом св. Алоїза Ґонзаґи. Тут зображена сцена, де святий допомагає хворій людині. Алоїз Ґонзаґа помер у 23-річному віці (1591 р.), надаючи допомогу хворим під час епідемії чуми в Римі.

Зараз перейдемо до образу, на якому зображена св. Розалія.

У 1624 році місту Палермо, столиці острова Сицилія, загрожувала епідемія чуми. За переказами, свята Розалія з’явилася в видінні мисливцеві (сцена показана на зображенні), якому вказала місце, де лежать її останки і веліла перенести їх в Палермо. Мощі святої були перенесені в міський собор, після чого хвороба відступила від міста.

Ця свята вважається покровителькою міста Палермо і всієї Сицилії.

Зараз перейдемо до північної нави. В одному з бічних вівтарів знаходиться скульптура Розп’яття Христа (1616 р.). Цей твір вважається найдавнішою пам’яткою костелу. Його автором скоріш за все був Ян Пфістер.

Поруч знаходиться замурований вхід до каплиці св. Бенедикта.

Оглянемо ще вівтар св. Ігнатія Лойоли, засновника ордену єзуїтів. Цікаво, що цей святий перед тим як стати монахом був лицарем.

Його образ, як і зображення Франциска Ксаверія, намалював Алоїз Рейхан в 1843 році.

Зауважу, що існує можливість потрапити в підземелля єзуїтського костелу, де наприкінці 1990-х років провели археологічні розкопки.

Мабуть найцікавішим експонатом підземель є алебастровий саркофаг архієпископа Вижицького, котрий помер в 1757 році.

Цей текст є частиною екскурсії “Вулицями середньовічного Львова”, авторства екскурсовода Миколи Хилюка. Замовити проведення цієї екскурсії Ви можете за номером тел. +38 (093) 486-56-07 (Микола).

Поділіться враженнями

Ім'я (обов'язково):

Email (обов'язково)

Сайт (не обов'язково)

Ваш коментар:


(відповідь вкажіть цифрою)