Вірменська церква

Ми з Вами знаходимося перед головним входом до Вірменського собору. Справа і зліва біля входу Ви бачите традиційні вірменські надгробні камені з різьбленими епітафіями – хачкари, які вже носять сліди традиції надгробних плит католиків, але стоять традиційно вертикально.

Перед тим як ми увійдемо до церкви, хочу вам розповісти одну кумедну історію, пов’язану з цим написом (червона таблиця з назвою храму на трьох мовах). Тут написано, як власне називається цей храм на трьох мовах: вірменській, українській і англійській. Одного разу була тут на екскурсії група туристів-підлітків з Польщі. А зараз в Польщі в школах українську чи російську мову вивчають дуже рідко, відповідно молоді поляки часто не знають як взагалі виглядають кириличні букви. Отож, хтось з цих туристів показуючи на напис українською мовою, зауважив приблизно наступне: «Яка ж складна вірменська мова».

Зайдемо до храму (переходимо до лавок). Можете присісти, а поки Ви будете відпочивати я трішки розповім Вам про вірмен.

У Львові вірмени з’явились у другій половині XIII ст. на запрошення Данила Галицького.

Перша масова хвиля міграції вірмен на наші землі пов’язана з набігами татар на Вірменію у ХІІІ ст. У XIV ст. розпадається колись квітуча вірменська Кілікійська держава, частина населення якої також переселяється у гостинний Львів. Остання хвиля міграції вірмен відноситься до середини ХVІ ст.

Вірменська колонія у давньоруському Львові була однією з найбільших у Європі після Венеції та Амстердаму.

Вірмени проживали відокремленою громадою, на чолі якої стояли війт і рада старійшин, що складалася з 12 найбільш заможних міщан. Вірмени мали свої громадські і культурні установи – суд, школи з викладанням рідною мовою, шпиталь, банк, бібліотеку.

Більшість львівських вірмен були ремісниками. Вони займалися обробкою металу, золота, виготовленням чобіт, рушників. Заслуговують особливої уваги вірмени монетники. У Львові на той час був невеликий монетний двір, і в ньому працювали вірмени, як єдині у ХV ст. спеціалісти цієї справи серед львівських ремісників.

Вірмени відігравали дуже важливу роль у торгівлі з країнами Сходу. Товари, які вони привозили – килими, шовк, сукно, зброю, фрукти, перець, вина – на львівських ринках називались вірменськими і цінилися дуже високо.

Львівське прислів’я стверджує, що там, де починав торгувати грецький купець, плакали два єврейські, а коли приходив вірменський, то плакали вже двоє греків.

Щодо релігійного життя вірменської колонії, то її центром, звісно, був цей собор. При ньому була резиденція єпископа, який підпорядковувався безпосередньо Католикосові усіх вірмен тобто главі Вірменської церкви в Ечміадзіні – релігійній столиці вірмен всього світу.

Зараз коротко Вам розповім історію Вірменської церкви.

Християнство у Вірменії проповідували ще святі апостоли Тадей та Варфоломій, які вважаються засновниками Церкви у Вірменії. Звідси походить назва цієї Християнської церкви – Вірменська апостольська церква.

Традиційно вважається, що «Державною і єдиною релігією Вірменії» християнство було проголошене в 301 р. Таким чином, Вірменія є першою християнською державою у світі.

Вірменська апостольська церква приймає рішення 3-х перших Вселенських соборів, так само як Православна і Католицька.

А коли у 451 році в місті Халкідон відбувся Четвертий Вселенський собор, Вірменія перебувала в розоренні унаслідок війни з Персією, і представники Вірменської церкви не змогли бути присутніми на цьому соборі.

Халкідонським собором було прийнято нове віровизначення про подвійну (Божественну і людську) природу Ісуса Христа (діофізитство), а натомість засуджено монофізицтво (доктрину, що твердить про наявність тільки однієї Божественної природи (єства) в Ісусі Христі).

Вірмени також засудили монофізицтво, але відкинули й діофізитство. Таким чином вони прийняли не всі постанови Халкідонського собору і залишилися міафізитами (прихильниками доктрини, що стверджує єдність Бога і людини в природі Ісуса Христа). На відміну від монофізицтва, міафізитство не вчить про змішування двох природ у Христі або про поглинання однієї іншою, але говорить лише про їх нерозривну єдність з повним збереженням своїх властивостей).

На сьогоднішній день Католицька церква і більшість православних є діофізитськими, а Вірменська – міафізитською.

Це щодо історії Вірменської апостольської церкви взагалі, а тепер поговоримо про історію місцевої вірменської церкви.

У 1630 році Вірменська церква на території Речі Посполитої (польсько-литовської держави) приймає унію (союз) з Католицькою церквою. Умови унії були підписані у Львові. Вірменський єпископ Микола Торосевич публічно визнав владу Папи Римського. Таким чином повстала Львівська архієпархія Вірменської католицької церкви.

Ця унія на користь вірменам не пішла, тому що сприяла їхній асиміляції і полонізації. Якщо в першій половині XVII ст. у Львові мешкало понад 2000 вірмен, то на 1783 р. їх залишилося всього 212. На початок XX ст. вірмен у Львові практично не було – залишились поляки з полонізованими вірменськими прізвищами. Ви могли помітити, що на тих намогильних плитах, що стоять при вході до церкви є надписи, але не вірменською, а польською мовою. Це є власне результатом тієї унії і політики полонізації.

Також більш католицьким стає характер собору. До нього прибудовують довгий неф у якому ми зараз знаходимося.

В 1946 р. радянська влада ліквідувала Вірменську католицьку церкву і тут перестали відбуватися богослужіння. В будівлі розміщувалося сховище ікон Львівського національного музею. Тільки на початку 90-х рр. ХХ ст. розпочалися богослужіння.

18 травня 2003 року, коли закінчилися основні реставраційні роботи та відзначалося 740-річчя собору, відбулося урочисте відкриття і освячення кафедрального собору Успення Пресвятої Богородиці Вірменської церкви, котре провів Католікос усіх вірмен Гарєгін II.

В наш час Вірменський собор знову належить до Вірменської апостольської церкви з центром в Ечміадзіні.

Так історично склалося, що Вірменська церква має свої особливості в догматиці і обряді, що відрізняють її як від візантійського православ’я, так і від римського католицизму.

У богослужінні використовується вірменський обряд і давньовірменська мова. У таїнстві Євхаристії використовується нерозбавлене вино (на відміну від православ’я та католицизму) і прісний хліб (як у католиків латинського обряду). Вбрання священиків і літургійний одяг дуже близькі до візантійських. Особливий предмет літургійного вбрання – це сандалі, які знімаються на період євхаристійної молитви і причастя. Богослужіння може супроводжуватися звучанням органу.

Вірменським священикам, як і православним, дозволено одружуватися.

На відміну від візантійського обряду, де вівтар з Престолом закриті іконостасом, вірменська літургія проходить відкрито.

Вірменська апостольська церква відзначає Різдво Христове і Хрещення Господнє 6 січня в один день під загальною назвою Богоявлення.

Вірменська католицька церква, як і Римо-католицька церква, Різдво святкує 25 грудня, а Богоявлення окремо – 6 січня.

А тепер оглянемо інтер’єр церкви.

Як і багато інших стародавніх храмів у Європі, собор неодноразово перебудовували, і його первісні готичні форми згодом обросли ренесансними, бароковими, а зрештою, нашаруваннями у стилі Модерн – відповідно до смаків різних епох і поколінь.

Інтер’єр найстаршої частини храму багато розписаний орнаментами, в яких використані типові вірменські мотиви, зокрема різьблені в камені та алебастрі зображення стилізованих вірменських хрестів. Зверніть увагу на унікальні фрески на віконних відкосах, справа. Ці збережені фрагменти є найстаршими зразками монументального розпису у Львові.

Визначних церковних і світських діячів ховали у крипті собору. Зліва у храмі збереглася вмурована в стіну епітафія патріарха Вірменії Стефана V, що помер у Львові у 1551 році. Патріарх зображений в повний зріст. Нагробок є найдавнішим із збережених такого типу рельєфів у Львові.

Справа Ви бачите епітафію вірменському архієпископові Ісааку Ісаковичу, який відіграв важливу роль у житті вірменської громади міста. Розповідають, що цей чоловік був дуже красномовним, тому багато львів’ян заповідали, щоб саме Ісакович виголошував промову на їхньому похороні.

Над вівтарною частиною знаходиться купол, який декорований мозаїкою за проектом Юзефа Мегоффера. Там зображена Свята Трійця.

На головному престолі розміщена ікона Богородиці з маленьким Ісусом. Загалом у цій церкві є дуже мало ікон, що робить її схожою до католицького храму.

Розписи стін в стилі Модерн для Вірменського собору, в період з 1925 по 1929 рр., виконав художник Ян Генрик Розен. Він продемонстрував майстерне володіння рисунком та кольором. Вірменський архієпископ Юзеф Теодорович був персоною суперечливою, серед його рис були надзвичайна сміливість і харизматичність. Він замовив розписи цього собору, хоча й обдарованому, але зовсім невідомому на той час художникові-містику. У підсумку вийшло щось неймовірне. Фрески Розена стали, якщо не найціннішим елементом цієї споруди, то точно найефектнішим.

У вівтарній частині храму видно фреску із зображенням «Тайної вечері».

Цей сюжет надихав багатьох видатних митців, які намагалися зобразити духовне єднання Вчителя і учнів та філософський смуток останньої спільної зустрічі перед страшними випробуваннями, які випали на долю Ісуса Христа. Розен по своєму зобразив останню зустріч Христа із своїми апостолами. Якщо ми порахуємо апостолів, то здивуємося, що їх є одинадцять. Іуда, який зрадив Ісуса Христа, здається не заслужив на зображення художником. Його фігуру майже не видно, справа, ми бачимо тільки його руку, мабуть ту саму, яка взяла тридцять срібних монет за зраду Вчителя. Також цікавою особливістю цього розпису є те, що одяг Ісуса є набагато світлішим ніж одяг його учнів.

Подивіться вправо, за архієпископським троном є величезна фреска, яка прикрашає стіну старовинної частини храму. На величезному розписі «Розп’яття», Розен продемонстрував оригінальну художню інтерпретацію цієї події, показавши Христа не мучеником, а тріумфатором. Крім того він зобразив не тільки тих історичних постатей, які були фізично присутні біля Розп’яття Христового, а й багато інших людей з різних віків.

Зліва – Богородиця в синьому одязі, поруч в білому одязі – Іван Євангеліст. Ліворуч від них знаходиться св. Петро в білому одязі з бородою, що тримає в руках рожеву брилу, на якій зображена мініатюра ватиканського собору св. Петра. Поруч св. Лука, що тримає Ченстоховську ікону Матері Божої. Нижче в червоному одязі – римський центуріон.

Праворуч від Розп’ятого Христа – тримає посох св. Бенедикт, стоїть на колінах св. Франциск також там зображені й інші персонажі.

Ліворуч на стіні знаходиться живописне полотно «Поклоніння віфлеємських пастухів».

У храмі є два бічні вівтарі. На правому вівтарі знаходиться ікона Григорія Просвітителя, який вважається хрестителем вірменського народу, а на лівому – ікона Божої Матері Кам’янецької. Під час вигнання вірмен турками з Кам’янця–Подільського, вірмени домоглися дозволу вивезення ікони з вірменського храму міста і перевезли її до львівського храму, в якому вона знаходиться по сьогоднішній день.

Як бачите, у вірмен є звичай ставити свічки в пісок.

Ліворуч є вхід до каплиці «Найсвятіших Дарів». А в ніші над дверима знаходиться скульптура «Ісус Добрий Пастир» (1925–1927 рр.) авторства Софії Розен, сестри художника Яна Генрика Розена.

Навколо ніші зображені святі мученики: Маргарита і Варвара (зліва); Блажей, Діонісій, Пантелеймон, Амадей і Циріяк (зверху); Євстахій, Віт і Еразм (справа).

Загадковою і незвичною є фреска «Усікновення голови Івана Хрестителя». В центрі видно мертве тіло св. Івана, одягнуте тільки в овечу шкіру. Ноги святого безсильно згинаються, але у верхню частину його тіла неземною силою вливається містичне життя. Святого оточують постаті шести ангелів ноги у котрих горять, що є також елементом містифікації. Один з ангелів підтримує мертве тіло, другий тримає підніс зі стятою головою св. Івана Хрестителя. Збоку видно постать св. Єлизавети, матері Івана Хрестителя, в оточенні його учнів, котра з виразом муки на обличчі спостерігає за екзекуцією сина. З лівого боку композиції третій ангел тримає сокиру – символ смерті і муки, четвертий має в руці лампу, яка є символом духовної місії святого. Ще два ангели знаходяться за тілом Івана Хрестителя. Вони мають натхненні обличчя, які виражають передчуття виконання пророцтв цього святого, що підкреслює сцена з Нового Завіту з «Тайною вечерею» над тілом святого.

Навколо вікна є кілька розписів: зліва – «Ангели відділяють зерно від полови», зверху – «Лісоруб прикладає сокиру до кореня дерева» і справа – «Ангели воюють зі злими силами».

Перейдемо до наступної фрески, що має назву «Благовіщення».

Тут показано, як архангел Гавриїл об’являє діві Марії, що вона народить Ісуса.

Зустріч з ангелом відбувається на фоні архітектури стародавнього Єрусалиму. Обличчя Діви Марії є повне покори і розуміння своєї місії. В нижній частині розпису є цитата на польській мові з Нового Завіту, де описана ця подія. Важливість цього моменту підкреслює намальована на задньому фоні сцена, де Ісус Христос несе хрест на Голгофу. Перед Христом йде людина, обличчя якої ми не бачимо, можливо – це Іван Хреститель.

Як бачите, у Вірменській церкві не цуралися зображувати знаки зодіаку, зоряне небо (на розписах, які ми з Вами ще оглянемо), сузір’я, бо небо – це обитель Бога. Однак такі мотиви рідко зустрічаються в інших церквах.

Навколо вікна зображені три пророки – Єремія (зліва), Ілля (справа) і Єзекіїль (зверху).

На розписі, що над іншим вікном праворуч показано «Жертвоприношення Авраама».

А тепер прямуємо до протилежної стіни церкви. Прямо перед нами – розпис «Похорон св. Одилона».

Фреска зображує поховання абата Одилона із відомого монастиря отців бенедиктинців у Клюні (Франція). Великою заслугою Одилона стало введення поняття «Мир Божий», під яким малося на увазі припинення міжусобиць в церковні свята і особливі періоди. Порушення «Миру Божого» каралося штрафами, які доходили до конфіскації майна, відлученням від церкви тощо. «Мир Божий» сприяв зниженню кількості міжусобиць та економічному зростанню. Користуючись своїм авторитетом Одилон багато разів виступав посередником і миротворцем у локальних конфліктах.

Але більше отець Одилон відомий тим, що він започаткував святкування Дня всіх покійних вірних в Католицькій церкві.

Це свято відзначається 2 листопада. У цей день католики по всьому світу поминають покійних членів сім’ї та родичів, йдуть на кладовище, прибирають могили, запалюють на них свічки, влаштовують загальну сімейну трапезу.

На самій фресці зображено те, як труну св. Одилона несуть троє монахів у супроводі наступника Одилона на посту настоятеля монастиря – Гуго Клюнійського.

На цьому розписі алегорично показана плинність часу. Позаду монах, обличчя якого закрите капюшоном і вся його фігура символізує минуле, яке лишилося позаду. В середині є постать монаха, що символізує теперішнє. Він зі здивуванням чи цікавістю вдивляється в нас. Попереду крокує у невідомість монах, що має закриті очі, він не бачить свого шляху, як всі ми не знаємо нашого майбутнього. Ще більшої містичності надають невиразні обриси тіней померлих, що супроводжують цю ходу, тримаючи свічки. За похоронною процесією йдуть молоді хлопці, які символізують безперервність життя людства.

Ще однією особливістю розписів зроблених Розеном, а також безумовним свідченням його сміливості є те, що він для зображення святих портретував реальних людей, яких або знав особисто, або були йому симпатичними, або були дуже відомими. Все це викликало подив і суперечливі роздуми сучасників художника, оскільки перед тим вони не бачили добре відомих їм людей в образі святих. Відповідно Яна Розена піддавали дуже суворій критиці.

Над цією фрескою розміщено ще кілька розписів.

Зліва – нетрадиційне зображення св. Юрія Змієборця, на якому він перемагає змія, але при цьому стоїть, а не сидить верхом на коні. Чудо, під час якого Юрій вбиває змія (дракона) і рятує царівну від смерті, описане в житії цього святого великомученика і відповідно до більшості вказівок, вчинене ним вже після смерті. Цей сюжет має алегоричне тлумачення: царівна – церква, змій – язичництво, тобто Юрій, вбиваючи дракона, рятує християнську церкву від язичників.

Зверху – велика композиція «Святий Егідій». Цей святий вважається заступником тварин. Художник представив момент, коли св. Егідій рятує переслідувану мисливцями сарну, підставивши власне плече під випущену стрілу. Святий показаний як старий чоловік, вбраний у скромне чернече одіяння, з аскетичним обличчям. Йому протиставлені молоді мисливці шляхетного походження, багато одягнені, повні фізичних сил, що становить контраст із силою духу святого старця. Розпис символізує боротьбу сили фізичної із силою духовною, і перемогу останньої. Це враження підкреслюють пози зображених тут людей: нерухома, повна духовної величини постава св. Егідія і рухливі, неспокійні пози молодих мисливців. Один із них із гордим виразом обличчя опирається на лук і готовий кинути виклик святому, другий вже зрозумів вчинок св. Егідія і з покорою похилив голову, тримаючи перед собою руки складені до молитви. Третій, здається наймолодшим, повний непевності та розгубленості, блукаючим поглядом ніби шукає відповіді на нелегкі питання.

Справа – розпис, де зображений св. Христофор, що переносить маленького Ісуса через річку. Є легенда, що розповідає про життя св. Христофора.

Простодушний велетень Репрев шукав наймогутнішого володаря, щоб вступити до нього на службу. Він почав служити цареві, але зрозумів, що той боїться диявола. Він запропонував свої послуги дияволу, але зрозумів, що той тремтить при вигляді хреста.

Гігант відшукав святого відлюдника, і запитав його, яким чином він може служити Христу. Пустельник відвів його до небезпечного броду через річку і сказав, що його великий ріст і сила роблять його відмінним кандидатом, щоб допомагати людям перетинати небезпечну воду. Репрев почав переносити подорожніх на своїй спині.

Одного разу його попросив перенести через річку маленький хлопчик. Посеред річки він став настільки важкий, що цей велетень злякався, як би вони обидва не потонули. Хлопчик сказав йому, що він – Христос і несе з собою всі тягарі світу. Потім Ісус хрестив Репрева в річці, і той отримав своє нове ім’я – Христофор, тобто «той, хто несе Христа».

Перейдемо трішки ліворуч і я покажу Вам розпис «Смерть св. Катерини Александрійської». Свята покровителька філософів і вчених була замордована фанатичним натовпом в місті Александрія Єгипетська під час переслідувань християн в 307 році. Розпис представлений на фоні зоряного неба, символізуючого нескінченність космосу. Тіло молодої християнки несуть два ангели, обличчя яких переповнені сумом. Натомість обличчя св. Катерини, показане на фоні золотого німбу, є спокійним, гарним, немає на ньому відбитку смерті. Розповідають, ця жінка була дуже красива, що художник Розен і постарався представити в цій жіночій постаті.

Цікаво, що про святих Юрія Змієборця, Егідія, Христофора та Катерину Александрійську ми дізнаємося по великій мірі завдяки «Золотій легенді» – збірці християнських легенд і цікавих житій святих. Цей збірник був складений в 1250-і рр. Яковом Ворагінським, єпископом Генуї, частково за письмовими джерелами, частково на підставі усних народних переказів. «Золота легенда» – це одна з найулюбленіших книг Середньовіччя, в XIV-XVI ст. стояла на другому місці за популярністю після Біблії.

По обох сторонах арки, що навпроти нас, розміщено фігури святих, які несуть символи семи дарів Святого Духа (Мудрість, Розум, Знання, Рада, Мужність, Побожність, Страх Божий) і семи головних гріхів (гординя, жадібність, хтивість, заздрість, обжерливість, гнів, лінощі).

Йдемо до виходу з храму. Зверніть увагу на купол, де є розпис авторства Антонія Туха «Христос і його паства».

Цей текст є частиною екскурсії “Вулицями середньовічного Львова”, авторства екскурсовода Миколи Хилюка. Замовити проведення цієї екскурсії Ви можете за номером тел. +38 (093) 486-56-07 (Микола).

Tags:

Поділіться враженнями

Ім'я (обов'язково):

Email (обов'язково)

Сайт (не обов'язково)

Ваш коментар:


(відповідь вкажіть цифрою)