Успенська церква

Тепер прошу звернути увагу на споруду однієї з найцінніших пам’яток епохи Ренесансу у Львові – Успенського собору.

Опікувалося будівлею церкви Львівське Ставропігійське братство. Це була одна з найбільш впливових православних общин, яка виникла на основі цехових організацій та об’єднала багатьох купців і ремісників.

Ставропігійське братство виконувало просвітницьку місію: в 1586 р. організувало для українців школу «семи вольных наук», лікарню, друкарню, де у 1574 році, як вважається, була надрукована перша книга в Україні Іваном Федоровичем.

В тяжких умовах того часу Ставропігійське братство відіграло об’єктивно позитивну роль в боротьбі українського населення проти чужоземного пригноблення, примусового окатоличування і ополячування, боротьбі за національну самобутність своєї культури.

Автором проекту Успенської церкви був талановитий архітектор Павло Римлянин. Він був італійцем, але прожив майже все своє життя у Львові. Пізніше до будівництва приєднався його тесть Войцех Капінос, а через рік Амбросій Прихильний, який закінчив будівництво церкви.

В цій церкві гармонійно поєднуються риси давньоукраїнської архітектури та італійського Ренесансу. За першооснову в будівництві цього храму було вибрано типову композицію української 3-х купольної церкви, дуже поширену в дерев’яній храмовій архітектурі.

Зверніть увагу на стриманий декор фасаду. Наверху, під енергійно окресленим карнизом простягається фриз, прикрашений декоративними розетками і рельєфами на біблійні сюжети. Ось Авраам, який замахується на сина з якоюсь дитячою безпечністю, цар Давид, Мойсей перед палаючим кущем та інші. Зі східної та північної сторони на фризі можна знайти сцени з Євангелія. Ми можемо розгледіти зображення ставропігійського хреста та сцену «Успення Богородиці».

Перша церква на цьому місці існувала, можливо, ще у княжі часи і згоріла під час пожежі 1340 р., коли польський король Казимир III брав місто штурмом.

Друга церква була зведена, як пише літописець, «з каменю та цегли», і точно відомо, що вона проіснувала до пожежі 1527 р.

Третій храм львівська православна громада почала будувати в 1547 р. на кошти зібрані серед населення. Значну частину суми пожертвували молдавський господар Олександр Лопушанин та його дружина Роксана. Звідси походить ще одна назва Успенської церкви – Волоська (Молдавська). Будівельними роботами керував архітектор Петро Італієць з Лугано, ім’я якого згадується в міських актах з 1543 р.

У 1591 р. Успенське братство укладає угоду з відомим львівським архітектором, учнем Петра з Барбони – Павлом Римлянином. Будівництво четвертої, сучасної церкви фінансували православні львів’яни, значні суми дали молдавські господарі, гетьман Війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний, член Львівського Успенського братства купець Костянтин Корнякт. Пожертви також внесли московські царі Федір Іванович, Борис Годунов і, навіть, Дмитрій Самозванець та інші люди.

26 січня 1631 р. Успенську церкву освятив Львівський владика Єремія Тисаровський.

Прекрасний ренесансний ансамбль Успенської церкви складається з трьох споруд:

1. Дзвіниці Корнякта (1578);

2. Успенської церкви (1591-1631);

3. Каплиці Трьох Святителів (1591).

Справа від церкви високо здіймається в небо струнка вежа – дзвіниця, відома під назвою вежа Корнякта. Вона не дійшла до нас у первісному вигляді, який зберігся тільки на відбитку печатки Успенського братства у старовинних документах. Тоді вежа мала три яруси і завершувалась пірамідальним дахом.

Вежа носить ім’я свого фундатора грецького купця Костянтина Корнякта (1517-1603), який також дав значні суми на будівництво комплексу Успенської церкви.

Архітектором вежі став відомий у Львові будівничий Петро Барбон, автор кам’яниці Корнякта на площі Ринок. У її спорудженні, що тривало з 1572 по 1578 р., взяв участь і Павло Римлянин.

Вежа мала виконувати кілька функцій: дзвіниці, оборонної башти та спостережного пункту. З огляду на це висота вежі становила приблизно 66 метрів. Стіни були складені з ламаного каменю й облицьовані тесаним каменем. Незадовго до завершення будівництва на вежі підвісили відлитий на замовлення Костянтина Корнякта найбільший на той час у Галичині (діаметром 2 м) дзвін, названий «Кирилом».

З приводу цього дзвону розгорівся конфлікт між братством і його сусідами – монахами домініканцями. Останні в скаргах до короля та міського магістрату закидали братчикам, що їхні дзвони за розмірами перевищують усі існуючі в Польській державі. Осуд з їхньої сторони викликали, зрештою, не тільки розміри, а й звук, що «заважає слухати проповідь у костелі». Та незважаючи на всі незгоди, «Кирило» скоро став виконувати функції головного дзвона міста, в який дзвонили під час тривоги, пожеж, стихійних лих тощо.

У приміщеннях вежі тривалий час зберігалася бібліотека братства, що славилась як одна з найбагатших в Україні. На жаль, ця бібліотека згоріла під час пожежі 1779 р. Вежа Корнякта є одним із символів Львова.

А зараз ми з Вами зайдемо у двір Успенської церкви, де Ви оглянете одну з перлин львівської архітектури епохи Ренесансу – каплицю Трьох Святителів.

При вході ліворуч на дзвіниці розміщена меморіальна дошка, що присвячена патріарху УАПЦ Мстиславу.

Патріарх Мстислав (Степан Скрипник) (1898-1993) – Патріарх Київський і всієї України, церковний і громадський діяч. Народився в Полтаві, його мати – рідна сестра Симона Петлюри. У 1917-1921 рр. – дипломатичний кур’єр уряду УНР. Після поразки України в Перших визвольних змаганнях перебував у таборі інтернованих. Закінчив Вищу школу політичних наук у Варшаві. В 1930-1939 рр. – посол до Сейму. У 1942 році з ім’ям Мстислав був рукоположений у священики, став єпископом Переяславським і вікарієм Київським УАПЦ. З 1944 р. на еміграції, де в 1971 році очолив УАПЦ на еміграції. У червні 1990 року на І Помісному соборі УАПЦ Скрипника обрано Патріархом Київським і всієї України, а в 1992 році – Патріархом Київським і всієї України УПЦ КП. Помер і похований у США.

В 1990 році під час візиту до Львова відслужив службу в цій церкві.

Перед Вами щедро оздоблена декором невеличка будова каплиці. Гладкі високі стіни поділено тосканськими пілястрами. Вгорі фриз оздоблено круглими розетами та крилатими голівками ангелів. Стіни каплиці прикрашають великі заокруглені вікна. Зверніть увагу на те, як в різьбленому оздобленні колон широко використано притаманний українському декоративному мистецтву мотив виноградної лози. Завершується каплиця трьома куполами на багатогранних барабанах і ліхтарях.

Тепер подивіться вниз. Тут Ви побачите цікаве, навіть унікальне оздоблення порталу – рельєфні профільні зображення чоловічих голів у нижній частині вхідної арки. Вважається, що таким способом залишили про себе пам’ять будівничі каплиці. На особливу увагу заслуговують і ковані двері, густо прикрашені об’ємними розетками. Це – прекрасний взірець львівського ковальського ремесла кінця XVI ст.

Каплиця присвячена Трьом Святителям: Василію Великому, Григорію Богослову та Іоанну Золотоустому. Вони є найбільш шанованими Отцями Церкви в православ’ї.

Ця каплиця була збудована раніше ніж будівля храму, тому їй доводилося певний час виконувати функції церкви. Освячено каплицю було у січні 1591 року. Її фундатором став Костянтин Корнякт. Після пожежі 1671 р. каплицю відбудував на свої кошти член братства Олексій Балабан (про це свідчить напис над порталом). За іменем фундатора відбудови каплицю ще називають Балабанівською. У наступні роки зовнішній вигляд каплиці суттєво не мінявся. Лише під час реставраційних робіт середини ХІХ ст. у стіні каплиці було пробито двері, що з’єднали її з Успенською церквою.

Вражає оздоблення інтер’єру каплиці, дякуючи чому каплиця в середині здається набагато більшою і вищою. В різьбленні декору перегукуються мотиви соковитих грон виноградної лози та пишного рослинного орнаменту. Ліпнина із штучного мармуру та живопис з імітацією мозаїки щедро покривають стіни каплиці.

Ми з Вами пройдемо до Успенської церкви та оглянемо її інтер’єр. Храм складається з трьох просторових об’ємів – бабинця, головної нави та вівтаря. Згідно з канонами українського культового будівництва, центральна нава розділена колонами на три частини. У центральній частині чотири тосканські колони підтримують купол, декорований розетами з штучного мармуру.

Як бачите, у просторовій композиції церкви та каплиці втілено традиційний тип українських тридільних, триверхих дерев’яних церков.

Світло в приміщення потрапляє через високі вікна, оздоблені вітражами. На особливу увагу заслуговують 6 вітражів виготовлених за ескізами відомого українського художника Петра Холодного. В апсиді – «Архангел Михаїл», «Матір Божа – Запорізька Покрова», «Архангел Гавриїл» (1928 р.). На південній стіні – «Святі ченці Антоній та Феодосій Печерські і літописець Нестор», «Святі Володимир і Ольга, Борис і Гліб», «Петро Конашевич Сагайдачний, інші гетьмани, міщанин Корнякт, жіноцтво та козаки» (1937 р.). Вітражі унікальні не тільки своєю філігранною технікою виконання, образністю та кольорами, але й незвичною для храмів історичною тематикою.

Зверніть увагу, на зображення тризуба на грудях у князя Володимира Великого. Кажуть, що це єдине публічне зображення українського національного гербу, що пережило радянські часи і не було знищене. Можливо, його просто не зауважили.

На північній стіні розміщуються такі вітражі: «Преображення», «Хрещення Русі» і «Успення». Це вже більш нові вітражі, вони походять з 70-х рр. XX ст.

Прошу подивитися вверх на купол церкви. Там є зображення гербів жертводавців.

Іконостас Успенської церкви встановлений у 1773 р. Його автори – львівські митці XVIII ст. Михайло Філевич та Франциск Олендзький. Намісні ікони цього іконостасу, що належать пензлеві Мартина Яблонського походять з середини XIX ст.

Перший іконостас для храму був створений видатним художником Федором Сеньковичем для освячення церкви, але, нажаль, він обгорів при пожежі, спричиненій ударом блискавки 21 травня 1630 р. Частина ікон загинула безповоротно, а на реставрацію тих що вціліли, братство в 1637 р. уклало договір з учнем Сеньковича – Миколою Петрахновичем. Петрахнович не тільки відновив пошкоджені ікони, а й розбудував іконостас угору.

Цей шедевр Федора Сеньковича та Миколи Петрахновича у 1767 р. був проданий церкві села Грибовичі, що неподалік від Львова, де знаходиться і тепер.

Серед мистецьких пам’яток в інтер’єрі Успенської церкви на увагу заслуговують страсний цикл Петрахновича з кількома композиціями Сеньковича, срібний хрест роботи відомого львівського золотаря першої половини XVII ст. Андрія Касяновича, шати ікони Богородиці, виконані в 1692 р. Григорієм Несільським, ряд живописних творів середньовічних художників та полотна відомих живописців XVIII-XX ст. Під час реставраційних робіт проведених у 70-х рр. ХХ ст. відкрито настінні розписи Мартина Яблонського.

Праворуч від іконостасу розміщена чудотворна ікона Богородиці.

У церкві знаходяться мощі свв. Пантелеймона цілителя, Меркурія та Анастасії.

У підземних криптах Успенського храму були поховані видатні діячі Ставропігійського братства Микола й Анастасія Красовські, Костянтин Корнякт, а також Іван Підкова (згодом його прах було перевезено до Канівського монастиря).

До початку XVIII ст. церква була православною. Потім до 1946 – греко-католицькою, до 1989 – православною Московського Патріархату. На сьогоднішній день – це кафедральний собор Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

А тепер вийдемо з дворику і продовжимо нашу екскурсію.

Цей текст є частиною екскурсії “Вулицями середньовічного Львова”, авторства екскурсовода Миколи Хилюка. Замовити проведення цієї екскурсії Ви можете за номером тел. +38 (093) 486-56-07 (Микола).

Поділіться враженнями

Ім'я (обов'язково):

Email (обов'язково)

Сайт (не обов'язково)

Ваш коментар:


(відповідь вкажіть цифрою)